Чому в Україні немає ресторанів з мішленовськими зірками
1. Перша причина — відсутність кухарів належного рівня. Відповідно, і самої авторської кухні. У нас тільки почали з’являтися ресторатори, що підписують мережі закладів своїм ім’ям. І де ж кухарі? Напевно, необхідно якийсь час, щоб слідом за рестораторами з’явилися і імениті кухарі. І не просто кухарі, а висококваліфіковані і при цьому талановиті кулінари. Як, наприклад, Ален Дюкасс або Джеймі Олівер. Харизматичні професіонали, що завоювали світову популярність і репутацію фахівців, на яких варто рівнятися.
2. Ще однією причиною є низький інтерес масової аудиторії до високої кухні. По-перше, авторська кухня на порядок дорожче, по-друге, більшість людей вважають за краще дотримуватися національних кулінарних традицій, їм так звичніше і комфортніше. Якщо кілька сотень років народ харчувався котлетами, а часом навіть лободою, то чи варто говорити про високої гастрономії?
Навіть ті, кого в Україні відносять до, так званих, вершків суспільства, часто обожнюють страви простої, по суті, сільської кухні. А переваги еліти зазвичай задають тон, у тому числі і гастрономічні. Для ресторанів, удостоєних мишленовских зірок, люди саме цієї категорії є потенційними клієнтами.3. Присутній медійний інтерес до кулінарії, але в умовах сформованої ситуації він частіше працює «проти», ніж «за». Тому що писати то, в принципі, у великих обсягах нічого, ЗМІ підхоплюють будь-яку інформацію, в якій згадується приставка «гастро» і розкручує по максимуму. У результаті публіці підносяться досить розмиті факти, через що аудиторії складно розібратися, що до чого, і що добре, а що погано. Якби раптом коммісар Мішлен побував в одному з цих закладів, то, напевно, був би в жаху від побаченого, і рятувався б втечею.
4. У нашій країні немає таких шкіл і вчителів, молодим кулінарам доводиться їхати за кордон, щоб освоїти цю науку. Однак таких, по-справжньому захоплених кухарським мистецтвом молодих людей, одиниці. Вони закінчують Le Cordon Bleu або московську школу Ragout. Коли ці фахівці почнуть практикувати в українських ресторанах, і вітчизняним кулінарам буде на кого рівнятися, сформується нове покоління кухарів.
5. Крім того, сьогодні навіть у Франції, мішленовськой батьківщині, в моду входить тренд, що отримав назву «бістрономія». Він виражається в стресленіі до економічності і відсутності всякої патетики. Спрощення зачіпають меню, дизайн інтер’єрів ресторанів і атмосферу, що панує в них. Навіть у закладах найвищого рівня авторська гастрономія продовжує залишатися креативною, при цьому зменшується сума середнього чека, само собою, в розумних межах. Тренд поки не дійшов до України, що сприяє реалізації амбіцій початківців кухарів, тим більше, що більшість з них мріє отримати мішленовску зірку.
6. Також грає роль, на перший погляд, не має відношення до кулінарії причина. Україна, будемо говорити прямо, не користується особливою популярністю у туристів. Тому європейські гурмани навряд чи стануть їхати сюди, щоб задовольнити свій гастрономічний апетит, отже, українським мішленівським ресторанам не доводиться розраховувати на закордонних гостей.
7. Я невимовно зрадію появі в Україні закладів, удостоєних зірок червоного гіда. Однак на це точно не варто розраховувати найближчим часом. Анатолій Комм, російський ресторатор, уже кілька років працює у сфері молекулярної кулінарії, але до цих пір так і не отримав жодної зірки. У нашій країні поки немає навіть Кома. Одним словом, поки не спостерігається навіть передумов до появи українських мішленовских ресторанів. Тим не менше, я впевнений в тому, що ми самі створимо багато чого, хай не мішленівські, але цікаві. І це здорово. Я прихильник більш демократичних форматів. Вони сьогодні більш актуальні.